Ім'я: Сторінка Прізвище: Фейкова

 Марина Пономаренко

Іній у бороді, руки порепались
Він заходить у місто, темне і насторожене
Ось його слово-пароль і перепустка
На взутті його - пил. Зоряний, наддорожний
Що нести у це місто, оборонним ровом окреслене
Тут усім вистачає риби, вина і хліба
Просять про воскресити. Або воскреснути.
Про - хоч би не схибити.
Він заходить у місто, освітлене мріями й зорями
Чує окрики вартових на воротах, на вежах
Бачать його. Просять надії і зброї
І сміються. Кутаються у шкури ведмежі
Ось це місто, що за нього молилися під атаками
Що вони прийняли. І що мають віддати у спадок
Миколаю, принеси їм, нарешті, все виплакати
Принеси їм - міцно поспати
#адвент

 то більше хочеться обговорювати всяку сторонню дурню, типу "ґудзика ми знайти можемо, тому кидаєм все і шукаймо гудзика". І водночас є якесь почуття провини (у людей пиздець, а я, блін, з ґудзиками, як дура (ну чому ж як). Водночас тригерить іноді чорт знає що. У групі "психологів" виплив вбого написаний текст, ші-шна компіляція якихось гівностатей з гівножурналів для розумово відсталих жінок. Про те, як у них ув америці успішні жінки страждають від наслідків власної успішності. Щоб працювати, їм , бідосям, доводиться віддавати на аутсорс всяке (готування їжі, хатню роботу). І пару їм важче знайти, і емоційна порожнеча у них. Я так розстроїлася, я каплі пила! Порвало мене на британський прапор прям. Ці "психи і лохи" мене там забанили.  А я, може, не договорила.

І так, якщо, раптом та зненацька, почну викладати якусь графоманію, не лякайтесь, то я просто остаточно йобнулась і залізла так глибоко в мушельку, що голова зустріла сраку. 

 Там, де сходяться дві підземні річки,
Де ворожки торгують курчатами й потерчатами,
Де чорно-червоні півні опівночі кукурічуть
Ця розхристана осінь бере свій початок

Вона збирає собі безумних поплічників,
Мов збанкрутілий директор цирку - трупу,
Ось ця кривенька буде смішною калічкою,
А цей патлатий навчиться грати на трубах

Ці будуть робити сальто й ходити по линві
Зриватимуться і падатимуть, ніби яскраве листя
Обов'язково буде полин. Він просто буде полиновим
Треба, щоб він творив осінню гіркаву близькість

Ще осінь візьме кількох поетів і панків,
Також підуть оті ворожки, курчата і потерчата
Візьме й мене. Я буду пришибленою панянкою,
Яка кидатиме ножі й не влучатиме

Ти, певне, станеш спеціалістом із фокусів,
Заклинателем кобр, хранителем брехливої мапи
Коли нас оголосять у розшук, в описі
Тебе згадають як того, хто був, хоч і не мав би

Сизий дощ сіятиметься, мов крізь сито
Навчимося ліпити големів з вохристої глини
Наші відьми на вогнищах палитимуть інквізиторів,
Наші голуби носитимуться з тліючими вуглинами

Ми лякатимемо дітей, обкрадатимемо арсенали,
Будемо зваблювати священників і патриціїв,
Говоритимемо мовами, що їх ніколи не знали
Так пройде тридцять днів, і ще тридцять, і тридцять

Ці осінні уміння - підбирати ножі, що не влучили,
Довіряти розмитим мапам, розмовляти із кобрами,
Братись за руки, єднать імена сполучником,
Засинати на зиму під однією кусючою ковдрою

(с) 

 

У Києві відтворили мозаїку Алли Горської "Боривітер". 
Команда проєкту "Хранителі мозаїки" сподіваються, що Маріуполь звільнять і там знову відтворять мозаїку Горської. Кожен охочий також може стати "хранителем мозаїки", придбавши частину панно за благодійний внесок. Усі кошти з продажу 1250 фрагментів другої копії мозаїки спрямують на реставрацію останньої вцілілої роботи Алли Горської "Вітер" у Києві та турне мозаїки "Боривітер" в Україні та світі.

Ми обов'язково зберемо тебе знову, Боривітре.  І себе теж зберемо знову.

Знов про "главниє пєстні о старом". Про те, що наш культурний, інформаційний і т.д, і т.п, і тому подібна ет цетера складається великою часткою, хочемо ми того чи ні, з того, з чого він складається. З великуватої русскай літератури, всратої радянської, а пізніше аналогічної ж російської естради, совіцьких кін і мультиків. І з цим нічого не зробиш і навіть машина часу(справжня,  а не та, що макаревич) нічим тут не зарадить. Фарш не можна прокрутить назад. І багато що просто відвалилось нафіг само, як ногті на жувачках і туди йому й дорога. Щось (по мєлочі) можна залишити собі у якості guilty pleasure, щоб передивлятись, коли ніхто не баче й не чує. 
Але є й ще якісь чемодани без ручок, які ні нести, ні кинуть. Бо воно свого часу подобалось, бо це ж дитинство/молодість і воно все одно сидить на дні нас і вже ніде не дінеться. 
І це бісить, насправді. Не тому, що це аж така найбільша з наших проблем. А тому, що це як мозоль на нозі Пуаро, яка так бісила його під час бомбардувань Лондону. 
Справа, насправді, не в якості чогось конкретного. Щось було досить пристойним, щось - відверто всратим. Але це було НАШЕ всрате. А тепер його доводиться відколупувати і закопувати в холерній ямі з вапном. Бо що іще з ним робить. 
Якийсь француз чи британець, який хоче показати дітям казку свого дитинства, то єдине, чим він ризику, це що дитині буде нудно і вона скаже, що це унилий нафталін. Все. Нам, буквально, доводиться виколупувати зі свого дитинства те, що можна показати, бо воно іноземне, те, що, мабуть, можна, бо хоч воно і радянське, але там, слава богу, всі померли раніше і те, що показувати не варто. Бо як нафіг ти будеш пояснювати, що отут "а над землей вьісоко кто-то проліл молоко" і отето все, але оця срана червона шапочка перетворилась на скажену паскуду, яка хоче нашої смерті. Чи не пояснювати і хай дитина дивиться хорошу казочку,  а потім розгрібає наслідки імпрінтингу,  як ми зараз? Нахрін! Нахрін! 
У нас знову, знову, знову відбирають тяглість поколінь. Вкотре? Втретє, вп'яте, вдесяте? Ми перетворюємось (частково) на ще одне мовчазне покоління, and silence like a cancer grows. І нема на те ради. 

 Наші рідненькі.

 Залізла за якимось чортом в коментарі до одного з постів ПростоПаши. А оскільки дядя паша кацапів не банить, дядя паша - ентомолог. І дослідник калу на півставки. То у нього там, крім наших, налізло всякоє. Рузькіє.  "Такіє, нєтакіє і совсєм нє такіє", як в номері Сердючки. Ну і там, крім дебілів, є такий полунєдохороший русскій. Сукасукасука!!! В космосі нєт звука!!!!!!
Я якось одвикла від цього блядства зовсім. Он каааєшна не поддерживает повномасштабнає втаржєнія. Но украинцьі тоже стріляють, и убілі в іхнєм форосе якусь бабушку, і многіє поддержали АТО. І во всьому вінават майдан. 
Бляяааааать!!!! АТО ми массово поддєржалі. А что ми далжни билі массово паддержать? Гиркіна и моторолу? И прочих им подобньіх уйобків. Удіввтєльнає рядом, люді массово поддєржалі пожежників, які приїхали на пожежу. А отого хворого, який ходить і підпалює все підряд, бо йому подобається, як воно горить, нє паддєржалі. Пачіму би єта. Сволачі ми патамушта. І трі раза фашистьі.

 Від Zwyntar

Це прекрасно, це мало не краще за " вночі вокзали пахнуть смертю і корицею"

https://youtu.be/r_Kg-S_Qin0?si=pE8gn54B3vKAQxSD

 Ми маєм залежність до нашої Незалежності. 
Найкраща залежність у світі.

 Катастрофічно багато. І катастрофічно мало. Водночас. Якщо дивитись під певним кутом. 

https://youtu.be/WuUnVuxxp_I?si=K7bvp_4fMhov0vax