Жадан

[pani_stosia]

 Що ти будеш згадувати про ці часи?

Адже пам’ять змиває всі голоси,
адже пам’ять не пам’ятає жодних імен, жодних назв,
але ти все одно собі згадуй, згадуй про кожного з нас.

Згадуй про нашу закоханість у твоє лице,
навіть якщо тобі це не подобалось — згадуй про це,
навіть якщо ти не вірила в серйозність наших хвороб,
навіть якщо не сумнівалась у марності наших спроб,

навіть якщо не зможеш згадати наших імен
і якщо тебе завжди дратував колір наших знамен,
мова наших освідчень,
біографії наших святих,
кількість у наших будинках зброї, вина і книг.

Згадуй усе, що ми писали тобі в листах,
згадуй, скільки нас полягло в чужих містах,
згадуй, скільки з нас зламалося й продалось,
згадуй хоча б між іншим,
хоча б когось.

Згадуй, як ми ловили твої слова,
згадуй наші поразки й наші дива,
нашу вірність, нашу відвагу, наші страхи,
носи при собі нашу любов, ніби старі гріхи.

Без тебе нічого не буде, хочеш чи ні.
Наші серця, як підводні міни, стоять в глибині.
Згадуй кожну з утеч, згадуй кожну з атак —
скільки зможеш, хоча б до смерті, хоча би так.

2013

 

 

Comments

[ernestine_16]

Ще:

"Там був міст, - пригадав один, -
до війни:
старий,
пішохідний.
Патруль проходить щоп’ять годин.
Вечір буде сухий і погідний.

Двоє старших, один молодий.
Читав сутінки, ніби книжку,
тішся, - повторював собі, - радій:
ще нині спатимеш
в своєму ліжку.

Ще нині прокинешся в одній із кімнат,
прислухаючись до власного тіла.
Ще нині дивитимешся на комбінат,
що ціле літо стоїть без діла.

Дім, що завжди з тобою, мов гріх.
Батьки, що ніколи не стануть старими.
Ще нині побачиш когось зі своїх,
кого ти там називаєш своїми.

Згадував місто, з якого втік,
згарище, яке розгрібав руками.
Згадував, як ридав чоловік,
врятований силовиками.

Життя буде тихим і нестрашним.
Слід було давно повертатись.
Що може статися саме з ним?
Що може статись?

Патруль пропустить,
і пробачить бог.
Богу, йому взагалі не до того.

Накрили всіх разом – і старших обох,
і молодого.

Тиша між берегів річкових.
Не поясниш нічого нікому.

Міна впала просто між них –
на тому березі,
ближче до дому.

Місяць проступав між хмар,
слухав мелодію комашину.
Тихий заспаний санітар
вантажив тіла в армійську машину.

Сварився з коробкою передач.
В аптечці шукав рештки отрути.
І англомовний спостерігач
навчено дивився на трупи.

Рівна засмага.
Нервовий рот.
Прикрив очі молодому мерцеві.
Думав собі: дивний народ –
місцеві".

[pani_stosia]

Жадан местный, он знает. Это очень чувствуется.

[ernestine_16]

Вот этот повтор "згадуй" - это сильнее симоновского "жди меня".

[pani_stosia]

Да.