Уляна Галич

[pani_stosia]

 #нічні

врешті слова відійдуть і залишаться тільки ножі

/ті слова котрі не ножі - пустота/

світ у вікні трамвая завмирає ніби у вітражі

створюючи щоразу зовсім інші міста

світ із каменю міді алюмінію і тепла

непогане зрештою місце для того аби прийти

вивертає назовні спогади поглинає тіла

з них відтак проростають квіти й мости

квіти жовтого кольору - вісники всіх розлук

не любов запускає рух циклонів і передсердь

не любов а потреба опиратися злу

достеменно нічого не знаючи про спокій чи смерть

тож отак ми мандруємо так ми живемо повз

вічні істини вічні цикли коловорот орбіт

час добіг долетів докотився доповз

наша зупинка пора виходити

всім привіт

Comments

[ernestine_16]

Дякую. Зітхаю.

[pani_stosia]

Якщо слова - ножі, то зітхання - то що? Отрута? Чи, може, ліки?

[ernestine_16]

То є небхідна виделка до того ножа, бо українська людина будь-що б робила - вона їсть або думає про їжу. Без того компоненту вона духовне не здатна сприймати.

[pani_stosia]

Оно, конешно, не хлібом єдиним, але ж і не словом єдиним. Наші сусіди оно все намагаються протиставити духовне матеріальному і якось у них результат не дуже. В нас же баланс в інший бік зміщено. Нам би все на хліб намазать.

[ernestine_16]

...наш вічний приспів: Ой, коли ж ми наїмося!..
А шо ж зробиш? Страх голодомору вкорінився

[pani_stosia]

Думаю, що не лише голодоморів. Хоча й їх теж, звісно. Але, здавалось би, слід вже вловити закономірність: марні спроби намазати на хліба речі, які для цього категорично непридатні, призводять, зрештою, до відсутності хліба.

[chytach]

>час добіг долетів докотився доповз
наша зупинка пора виходити

є час коли камінь наріжний – зброя
і час коли камінь – тіло і хліб
є час коли світ починають двоє
і час коли двох розділяє світ
є час коли небо утримує воду
і час коли гине в воді родовід
є час коли світло іде зі сходу
і час коли темрява сходить на схід
є час коли морок ховає минуле
і час де майбутнє – суцільна пітьма
є час коли миті свистять ніби кулі
і час де ніякого часу нема
є час для молитви й благої довіри
і час де прокляття засліплює зір
є час поклоніння останньому звіру
і час коли віри лякається звір
усе що триває – триває у часі
а все що стається залежить від нас
буття – тільки шанс на любов і на щастя
лови і живи поки маєш ще час

Юрій Іздрик

[pani_stosia]

Дякую.

[cyrill_999]

Супер.
Очень хорошо ...точнее чем "в десятку"

[pani_stosia]

Це ж вірш, а не постріл)

[cyrill_999]

...ага... :-)