Мар'яна Савка. Великоднє.

[pani_stosia]

 Міси своє тісто, міси.

З того берега чути чужі голоси.

З того світу приходять порожні листи,

З цього боку тісного помешкання – ти

Вибиваєш із тіста всю душу мʼяку,

Розмастивши по вилицях туш і муку.

Розтираючи сльози, самотні, як пси.

Міси своє тісто, міси.

Печи свої паски, печи.

І нічого, що, може, бракує причин,

Окрім тої, що вгорне в солодке тепло –

Бо усе, що було, то ж назавжди було.

Що ж у тебе лишилося, – тіло твоє.

Те, що з кровʼю римуєш, – не перестає.

Не минає, кричи, моє серце, кричи.

Печи свої паски, печи.

Comments

[sassa_nf]

Ніколи не думав, що ми такі вірші зможемо розуміти, але ось, маємо нагоду відчути всім єством.

[pani_stosia]

Зараз є такі неймовірно сильні вірші. Які часи, такі й вірші, такі й читачі у тих віршів.
Те, що нас не убиває, робить нас кимось іншим. Навряд чи сильнішими. Скоріше, глибшими. Іноді аж до безодні.

[malyj_gorgan]

> Іноді аж до безодні.
Яка, межи тим, бл..., дивиться в тебе, як написано в іншому місці у того самого цитато-генератора.
Часи такі, що лишається лише філософствувати.
А вірші... в такі часи уже геть не пишуться, та і читаються -- лише дитячі, і про паски теж.
Напевно, це в мене така втеча від реальності

[pani_stosia]

Це теж нормально. Так теж буває.

[rudolf_bochkin]

https://encrypted-tbn0.gstatic.com/images?q=tbn:ANd9GcQmczmPEfpPQMfQyHpBy4qv6HwNSqh5lhHQ5gmqV2x5Fdm2kXcTyIGdN4wX5ld7mpwWUic&usqp=CAU

[pani_stosia]

)