Коли бракує слів.

[pani_stosia]

 Другий день поспіль читаю в ленті (лента за лентою) поздоровлення на адресу наших воїнів.
Віршами і прозою, вірою, надією, любов`ю, з сумом, з гумором, з оптимізмом - в кого що на душі.

А мені щось заціпило. Кому повім мій біль? Де і як добрати тих слів, щоб висловити вдячність свою - безмірну й безмежну, з гірким присмаком вини? І що воно таке - подяка від ноунейма в інтернеті. В реалі я чеберяю повз військових з такою пикою, що вони, відай, думають, що то чеше сепарська морда.

А мені часом хочеться підійти до якогось і, дивлячись правим оком на носок лівого берця, а лівим - на свій п`ятий хребець на спині, сказати: "Хлопці, я не йобана вата. Я йобаний соціофоб. Дякую. Вибачте. До побачення." І провалитися у завбачливо відкритий Горводоканалом люк. 

Comments

[pani_stosia]

Я лінива людина. )

[buran293]

мені цей стан притаманний.
та я себе переборю😉