pani_stosia (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
pani_stosia) wrote2017-12-07 04:38 pm
pani_stosia) wrote2017-12-07 04:38 pm
Entry tags:
Коли бракує слів.
Другий день поспіль читаю в ленті (лента за лентою) поздоровлення на адресу наших воїнів.
Віршами і прозою, вірою, надією, любов`ю, з сумом, з гумором, з оптимізмом - в кого що на душі.
А мені щось заціпило. Кому повім мій біль? Де і як добрати тих слів, щоб висловити вдячність свою - безмірну й безмежну, з гірким присмаком вини? І що воно таке - подяка від ноунейма в інтернеті. В реалі я чеберяю повз військових з такою пикою, що вони, відай, думають, що то чеше сепарська морда.
А мені часом хочеться підійти до якогось і, дивлячись правим оком на носок лівого берця, а лівим - на свій п`ятий хребець на спині, сказати: "Хлопці, я не йобана вата. Я йобаний соціофоб. Дякую. Вибачте. До побачення." І провалитися у завбачливо відкритий Горводоканалом люк.
Віршами і прозою, вірою, надією, любов`ю, з сумом, з гумором, з оптимізмом - в кого що на душі.
А мені щось заціпило. Кому повім мій біль? Де і як добрати тих слів, щоб висловити вдячність свою - безмірну й безмежну, з гірким присмаком вини? І що воно таке - подяка від ноунейма в інтернеті. В реалі я чеберяю повз військових з такою пикою, що вони, відай, думають, що то чеше сепарська морда.
А мені часом хочеться підійти до якогось і, дивлячись правим оком на носок лівого берця, а лівим - на свій п`ятий хребець на спині, сказати: "Хлопці, я не йобана вата. Я йобаний соціофоб. Дякую. Вибачте. До побачення." І провалитися у завбачливо відкритий Горводоканалом люк.